День народження Ліни Костенко
Сьогодні, 19 березня, свій ювілей відзначає видатна українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко. Одній із найвпливовіших постатей сучасної української культури виповнюється 95 років.
Біографія Ліни Костенко
Ліна Костенко народилася у 1930 році в містечку Ржищів. Її батько, Василь Костенко, був педагогом і поліглотом – самотужки вивчив 12 мов і викладав у місцевій школі майже всі предмети. У 1936 році його репресували, як «ворога народу», й засудили до 10 років концтаборів.
Про цю ситуацію існує легенда: коли під час обшуку енкаведисти запитали, де він ховає зброю, той лише усміхнувся і вказав на колиску з донькою: «Отам», де спала маленька Ліна Костенко.
Згодом родина переїхала до Києва й оселилася в робітничому селищі на Трухановому острові. Ліна навчалася у школі №100, яка 1943 року була спалена разом із усім селищем. Ці події залишили слід у її творчості – про них вона написала у вірші «Я виросла у Київській Венеції». Після війни дівчина продовжила навчання у школі №123 на Куренівці.
Ліна Костенко зробила перші кроки в літературі у студії при журналі «Дніпро», яку очолював Андрій Малишко. Вже у 16 років її твори почали з’являтися у друці. Після закінчення середньої школи Ліна Костенко навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Закінчивши педагогічний та літературний інститути, Ліна Костенко вже мала три видані поетичні збірки. Літературознавці й критики передбачали їй блискуче майбутнє, однак радянська цензура втрутилася в її творчий шлях. Поетичну книгу «Зоряний інтеграл» заборонили до друку, пояснюючи це політичною позицією авторки.
Вірші поетеси почали поширюватися в самвидаві, а наступну збірку, «Княжа гора», теж не дозволили випустити. Сучасники припускають, що вся справа могла бути лише в одному вірші про Україну, який не відповідав вимогам радянської ідеології.
Ім’я Ліни Костенко опинилося під негласною забороною у видавничій сфері, тож упродовж 16 років її творчість залишалася недоступною для читачів. Так, історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який згодом став справжнім шедевром української та світової літератури, пролежав у шухляді цілих шість років, перш ніж побачив світ. За цю знакову працю у 1987 році поетеса була удостоєна Шевченківської премії.
Ліна Костенко була однією з ключових постатей шістдесятницького руху та відкрито підтримувала дисидентів, відвідуючи судові процеси над тими, кого звинувачували в «антирадянській діяльності та пропаганді».
У 1965 році вона разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими видатними діячами підписала лист-протест, адресований владі. У цьому зверненні вони засуджували арешти української інтелігенції та вимагали відкритого судового розгляду справ.
У 1966 році Ліна Костенко зробила сміливий крок, виступивши в Спілці письменників під час чергової церемонії засудження так званих «національних відщепенців». Вона відкрито підтримала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, братів Горинів, що викликало бурхливі оплески серед молоді.
Згодом поетеса написала відкритого листа до газети Літературна Україна на захист В'ячеслава Чорновола. Хоча його так і не опублікували, цей крок остаточно закрив для неї можливість офіційного друку.
За книгу «Інкрустації» Костенко отримала премію Франчески Петрарки. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянської академії. У 90-х роках Ліна Костенко перестала брати участь у громадському житті.
З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. Вона коментувала це так: «Може бути, там я спасаю душу».
У період «помаранчевої революції» у 2004 р. на деякий час повернулась до громадського життя. Згодом у 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.